Смарагдова планета - Страница 41

— О! Це і є барон Бальтазар фон Шнее, колишній власник цього дому, — Максим Йосипович Штольц був помітно задоволений моїм запитанням.

— Це незвичайна людина… Його ім’я оточене суцільною таємницею — мені так і не вдалося відшукати прізвища фон Шнее у німецьких дворянських родоводах. Але ж він був аристократом, справжнім аристократом — варто уважно подивитися на його обличчя, і всілякі сумніви зникнуть! Яка порода!

Хвилинку ми помовчали, роздивляючись обличчя барона, і мій гід повів далі:

— Бальтазар фон Шнее, як і багато інших зарубіжних дворян, приїхав до Росії шукати слави і став під прапори Катерини II. Відзначився у кількох битвах, як бачите… А під час штурму Кара-Кермена був тяжко поранений в ногу, що й змусило барона залишити військову кар’єру. Імператриця щедро віддячила хороброму іноземцеві — подарувала ці землі, від сучасного Червоного до Жовтневого, з Блюмендорфом посередині.

Максим Йосипович замовк і повільно обвів поглядом залу.

— Оцей дім фон Шнее побудував невдовзі після відставки. Тут він і жив до самої смерті разом з дружиною Анною-Марією, народженою фон Ехенбах… З цим домом пов’язана, до речі, одна загадкова легенда, але не знаю, чи доведеться колись розплутати її.

Я зацікавлено дивився в темно-сірі очі Штольца:

— Яка ж легенда, Максиме Йосиповичу?

— Бачите в чому справа… Бальтазар фон Шнее вів досить самотнє життя. І не через кульгавість, ні. Ця вада не заважала йому мандрувати по всьому Півдню у пошуках старожитностей. Усі свої володіння барон протюпав вздовж і впоперек, знав тут кожний камінчик, кожну травиночку… Залишилися архіви: карта його земель, гербарії — багатющі гербарії! — замальовки… А от з сусідами не знався геть. Сам у гості не їздив та й до себе не запрошував. Дуже серйозно захопився чорнокнижництвом. Його нотатки — справжній трактат з цієї, з вашого дозволу, науки. Одне слово, дивак!

— Кажуть, що під час однієї з перших своїх дослідницьких мандрівок по нових володіннях, барон зник, — вів далі Штольц. — Прислуга шукала його весь день, але даремно. Ввечері почалася злива і бідолахам нічого не лишалося, як чекати свого господаря на найближчому хуторі. А вранці Бальтазар фон Шнее з’явився живим і здоровим, хоча й перемазаним грязюкою. Тоді він і вказав місце, де побудує оцей дім.

Максим Йосипович пильно подивився на мене, примруживши сірі очі.

— Пізніше барона захопила одна ідея, яка нам з вами може здатися божевільною, — він вирішив відродити давнє скитсько-слов’янське поганство.

Штольц видобув з вітрини томик у сірій оправі. Готичні літери на чорному тлі блимнули золотом.

— Це дуже рідкісне видання — «Нотатки про сарматську віру» фон Шнее, видані у Відні 1903 року його правнуком. Чернетку цього твору мені довелося бачити в бібліотеці Чорноморського університету, — Штольц на хвилинку замріявся, далі розгорнув книжку, знайшов потрібне місце й урочистим голосом почав, відразу перекладаючи з німецької:

— «Християнський Бог цілком ворожий життєві… Його Царство — не від світу цього й належить духовним жебракам. Вседаруючий, милосердний, однаково люблячий усіх Бог не в змозі втрутитися у справи людей. Він не допоможе нам у земних справах».

«Одначе існують інші боги, великі й могутні, яким вклонялися люди за тисячі й мільйони років до народження Христа — боги не жебраків, але гордих та сильних духом, боги тих, в чиїх грудях не згас вогонь бажання, жадоба до життя. Тут, у давній Скитії, ці боги і досі живуть біля забутих вівтарів та капищ, священних джерел та наїв, чекаючи на горду, сильну, сміливу людину, що поновить вогонь на жертовниках… на свого нового жерця».

Штольц замовк і очікуюче подивився на мене. В його пташиних очах світився вогонь захоплення.

— Яка сила думки, яка сміливість!.. — сказав він після паузи. — І це в ті часи, у глухій провінції… Такий оригінальний філософ!

Ідея відродження віри наших предків заінтригувала мене, я спитав:

— І як, вдалося баронові досягти своєї мети?

— О, то був чоловік, що міг силою волі зрушити з місця скелі, — голос Максима Йосиповича схвильовано тремтів, на щоках виступив рум’янець. — Мені пощастило натрапити в архівах на папери, пов’язані зі слідством, що тривало після доносів на барона якогось Віллі Штайнера та ще кількох осіб. Буцімто він створив у Блюмендорфі таємниче товариство, що збиралося на язичницькі свята поклонятися поганським богам. Більше того, — Максим Йосипович чомусь перейшов на схвильований шепіт. — Я маю певні докази, що таємне товариство таки існувало у Блюмендорфі аж до кінця тридцятих років!

— Ото штука! — вихопилось у мене з несподіванки. — А чим же воно займалося?

— Це маловідомо… якщо судити з «Нотаток» та архіву фон Шнее, якоюсь окультною практикою. Якою саме — важко судити: частина паперів та навіть деякі місця книги подані незрозумілою мовою, наче зашифровані. Та й взагалі, я мало розуміюся на цих речах… У доносах, звісна річ, йдеться про різні жахи, сексуальні оргії, спілкування з Нечистим і навіть про людські жертви. Та я, звичайно, не вірю в такі нісенітниці.

— І чим скінчилося слідство?

— Та, власне нічим… Слідчим, як я зрозумів з архівних паперів, так і не вдалося натрапити на щось конкретне. А далі невідомо куди зникли двоє донощиків-свідків, останній, котрий лишився, Віллі Штайнер, зрікся свого доносу й заприсягся, що був змушений навести наклеп на барона під тиском своїх дружків… І в кінці слідство раптово припинили за наказом «згори». Гадаю, тут спрацював хтось із вельможних друзів Бальтазара фон Шнее.