Смарагдова планета - Страница 28

К оглавлению

28

Арсей закрив обличчя долонями і тихо застогнав, а Орес відвернувся і втупився поглядом у боковий ілюмінатор. Так пройшло кілька довгих хвилин. Нарешті Арсей опустив руки і безбарвним голосом проказав:

— Я відшукав один варіант, котрий розв’яже усі проблеми. Ми злітаємо до Спостережного Кільця, і ти залишишся на якій-небудь станції для зв’язку з Терною, а я повернусь назад. Дійсно, навіщо ж гинути обом, коли із завданням успішно справиться й один. Сподіваюсь, що за день вони ніяк не встигнуть евакуювати установку, навіть якщо це відразу спаде їм на думку.

Обличчя Ореса враз налилось кров’ю, він рвучко зірвався на ноги і схилився до Арсея, готовий вибухнути образою, обуренням та люттю, але раптово охолов і повернувся назад у запасне крісло.

— Арсею, Арсею, — тихо промовив він, — хіба ж ми перший рік літаємо разом? Може, я й справді наплів тут… зайвого, але чи ж заслужив на таке?..

Арсей схопив Ореса за плечі.

— Пробач мені, друже, пробач, — заговорив він так, неначе хто тримав його рукою за горло, — клянусь, це остання незаслужена образа, котру я тобі завдаю.

Несподівано на центральному ілюмінаторі спалахнуло щось надзвичайно яскраве і на кілька секунд засліпило тернійців, хоча вони навіть не дивилися в той бік.

— Що це таке? — вражено прошепотів Орес.

Разом вони припали до ілюмінатора. Просто перед ними, на тому місці, де ще хвилину тому стояли корпуси Фізичного сектора наукової бази Теркос, повільно розпливалась невеличка руда пляма.

— Що це? — повторив Орес, невідомо кому адресуючи своє запитання.

Арсей раптом усе зрозумів і коротко пояснив товаришу:

— Анігіляція.

Орес кивнув головою, і вони обидва, відчувши, як раптово страшний тягар звалився з їхніх плечей, прикипіли поглядами до плями, що поволі змінювала свою форму та забарвлення.

— Хтось із них виявився справжнім тернійцем, — через хвилю озвався Орес, відкидаючись на спинку крісла та заплющуючи очі.

— Мабуть обидва, — додав Арсей, також відчувши раптову слабкість. — Але чому ж саме тернійцями, просто справжніми людьми…

— Ну що, тепер можна додому?

Арсей відповів:

— Тепер можна…

З цими словами він опустив руки на клавіатуру, і планета братерства, хитнувшись, попливла донизу і через хвилю зникла в ілюмінаторі, залишивши по собі тільки легке щемливе, але й радісне відчуття…


Олександр Левченко
ВІКНО
Фантастичне оповідання


Коротко прозумів попереджувальний сигнал, стулки дверей безшумно розійшлися і на обличчях дівчат-секретарок спалахнули посмішки. Їхня подруга, котра переповідала через канал голографічного зв’язку останні плітки, сплеснула в долоні:

— Горан!

Високий чоловік у темно-синьому комбінезоні з нашивками майора на плечах, ступивши до приймальні, привітався:

— Добрий день, дівчата! У мене таке враження, наче я потрапив в оранжерею орхідей…

Дівчата приязно розсміялися, переводячи погляди на симпатичного лейтенанта, який ступив до приймальні слідом за Гораном. Лейтенант так само чемно привітався, і по його очах було видно, що він сам не проти сказати комплімент, і лише присутність старшого товариша стримує його.

— Командор у себе, Світлано? — задля пристойності поцікавився Горан.

— Так, капітане, — відповіла одна із секретарок.

— Що ж, ходімо, Ліне.

Офіцери зникли за дверима кабінету начальника бази Космічного патруля, а наймолодша з дівчат здивовано запитала подруг:

— Чому ви величаєте Горана капітаном, адже він, здається, майор?

— Так усі його величають, — стенула тендітними плечима Світлана. — Правда, Каріно?

— Капітан — не звання, — авторитетно завважила Каріна. — Просто в Космічній поліції він був командиром оперативної групи кораблів. Зрозуміло, Астро?

— А-а… — непереконливо протягла власниця модного імені. — А хто цей юнак?

— Та ти й справді ще зелена, — поблажливо похитала світлою голівкою Каріна. — Та це ж Ліно Баруччі, син самого Джанкарло!

— Невже? — примружила очі Астра, ховаючи від подруг прикрий факт, що знамените ім’я їй ні про що не говорить.

— Саме так! — ефектно стишила голос знавець всіх таємниць бази. — Горан Деліч був найближчим другом інспектора Баруччі. Вже тримаючи на своїх руках помираючого Джанкарло, він поклявся…

Далі Каріна взялася з такою впевненістю переповідати клятву Горана й описувати подробиці трагічної сутички з терористами, немов сама була очевидицею подій кількарічної давності. Вихід з кабінету космольотчиків обірвав розповідь на кульмінаційній точці.

— Ну, що вирішило начальство? — першою запитала Світлана.

— Тринадцятий квадрат… — усміхнувся Горан.

— Боже! — йойкнула Каріна.

— Чому ж, — заперечив Ліно, — самісінький центр Вікна. Можливо, хоч там щось уполюємо…

Одна Астра нічого не висловила вголос, вона лише стиха зітхнула.

Офіцери після кількох люб’язностей рушили до виходу, а дівчат на якусь хвилю оповив несподіваний смуток.

— Що скажеш, Астро? — нарешті порушила мовчання Каріна. — Він симпатичний, чи не так?

— Горан? — вийшла із задуми новенька.

Старші подруги розсміялися, але веселості на їх обличчях не було.

— Дорогенька моя, — мовила Каріна якимсь незвичайним для себе голосом, — таке питання у нас не обговорюється.


* * *

— Невже ви мали знайомих на базі «Контакт»?!

Між патрульними катерами не було відеозв’язку, але Горан досить виразно уявляв обличчя Ліно.

28