Смарагдова планета - Страница 17

«Це тернієць… Як він тут опинився?… Я тернофіл… Він шукає те, що забрали люди з народної гвардії… Навіщо ж він так… Вони закинули цю річ у фургон тягача… Я друг тернійців, я тернофіл…».

Арсей відчув раптом пекучий сором за свій імпульсивний вчинок, схожий на постріл у беззахисну людину, і, обірвавши зондаж, ніяково промовив:

— Вибач, друже, це просто неконтрольована реакція… Я вітаю тебе на твоїй планеті!

Паліденець вже трохи отямився після психонападу і тепер з цікавістю дивився на Арсея, без сумніву вперше в житті бачачи представника іншої цивілізації. Тернієць вибачливо посміхнувся, юнак розуміюче кивнув, і цей мовчазний обмін розтопив кригу відчудження краще за будь-які слова.

— Але як же ви опинились тут, адже всі наші контакти із зовнішнім світом заборонені? — нарешті з подивом запитав паліденець.

Арсей скрушно зітхнув.

— Ми з товаришем здійснювали звичайний інспекційний політ у Середньому Кільці, коли під час виконання маневру поблизу Палідена раптово відмовили всі системи нашого катера. Ми стали падати на планету, однак біля самої поверхні спускова система спрацювала…

— А де ж ваш товариш?

— У тій капсулі, яку забрав тягач… Вона відстрілилась в останню мить. Мій колега іще живий, але якщо я йому не допоможу, він помре…

Паліденець недовірливо зиркнув на Арсея, не розуміючи, звідки тому відомий стан товариша, але тернієць розвіяв його сумніви, коротко розповівши про систему біолокації.

Юнак спохмурнів, замислено покачав головою, потім кинув: «Ходіть зі мною» і, обернувшись, рушив до узлісся. Кільканадцять хвилин вони мовчки йшли ледь помітною лісовою стежкою, потім паліденець попросив Арсея зачекати і невдовзі повернувся з великим кошиком в руках.

— Переодягніться, — сказав він і простягнув тернійцю комплект чоловічого одягу. Сорочка і костюм були явно не новими, однак чистими та акуратно випрасуваними.

— А це так необхідно? — запитав Арсей швидше через незручність перед хлопцем за завдані клопоти, аніж від нерозуміння.

— На нашій планеті небезпечно жити будь-кому, — невесело посміхнувся юнак, — однак ніхто не позаздрить людині, котру запідозрили у зв’язках з Терною. Я не знаю, що вони стануть робити з вами, коли все ж таки викриють, але те, що ви не побачите більше свого товариша, можу гарантувати.

Арсей швидко переодягнувся і скептично оглянув свою обнову з надто короткими штанами та вузьким у плечах піджаком, проте паліденець лише засміявся і заспокійливо промовив:

— Нічого, у нас це цілком нормально.

— Всі свої речі Арсей віддав юнаку, залишивши собі лише хронометра з індикатором, однак його благодійник, зауваживши це, зробив заперечливий жест рукою.

— Не турбуйся, я його зніму й заховаю, — заспокоїв юнака Арсей, — але він мені буде вкрай необхідним при пошуках Ореса.

— Я не уявляю, як вам може знадобитись ця річ, — похитав головою хлопець, — не станете ж ви ходити від міста до міста і слідкувати за показами індикатора, все одно доведеться діяти тільки через нашу організацію. Той ваш браслет лише збільшить ризик викриття.

Арсею не залишалось нічого іншого, як погодитися з паліденцем і порвати останню нитку, що єднала його з товаришем. Хлопець дбайливо загорнув у комбінезон решту одягу та черевики і поклав усе в кошик, накривши зверху ганчіркою.

— А тепер перейдемо до справи. Я виведу вас на дорогу, якою ви дістанетесь до нашого земельного центру Апалін. Йдете ви з мого села Рідани до міста за покупками, це на випадок якої-небудь перевірки. На жаль, документів я вам дістати не можу, у мене поки що мізер можливостей…

Арсей дивився в стурбоване обличчя паліденця, і в його душі наростало почуття вдячності до цього худорлявого юнака, котрий через якусь незбагненну безкорисливу любов до своїх братів по крові тернійців готовий наражати себе на серйозну небезпеку та віддати останнє.

— В місті розшукаєте автостанцію і сядете в автобус, що йде до Ольдегора, столиці регіону, — продовжував паліденець. — Ваш товариш ніяк не зможе обминути цього пункту. Там підете на вулицю Справедливості, двадцять три, квартира вісім, запам’ятайте, спитаєте Юліана і, коли побачите невисокого чорнявого чоловіка років тридцяти, передайте йому привіт від Демина, земляка з Рідан. Не забудьте, саме так, це — пароль. Якщо він потисне вашу руку обома своїми, можете заходити і все розповісти. Юлін вам допоможе.

Хлопець зітхнув і витягнув з кишені кілька зім’ятих папірців.

— Візьміть ось гроші, вони знадобляться вам на дорогу до Ольдегора. На жаль, це все, що я зараз маю…

Арсей узяв з рук Демина замацані шматочки паперу, від яких не міг відмовитись, і раптом всі його тривоги відступили перед могутнім натиском чогось теплого та щемливого.

— Друже мій, навіщо ти все це робиш? — запитав він у хлопця, долаючи легке поколювання в очах.

Той глибоко вдихнув повітря і звів на тернійця палаючий погляд, наче мав уже давно заготовлену відповідь, яку нарешті прийшов час висловити, але потім чомусь передумав і відказав просто:

— А хіба ж можна інакше…

— Як жаль, що у нас так мало часу, — з сумом промовив Арсей, — як жаль. Я міг би зробити з тебе справжнього тернійця, навчити багато чому із того, що вміємо ми. Саморегуляція, регенерація, володіння своїми психічними можливостями, — адже все це тобі доступне, варто лиш тільки показати, пояснити…

— Я — паліденець, — засміявся юнак, — і, мабуть, ним залишусь. А що стосується навчання, то вам воно потрібне значно більше, аніж мені, і я пропоную для його прискорення провести психопередачу.